Хвилi

Ми, як хвилі,
Які не знають
Свого початку й
Свого кінця. Обіцяй:
Коли накриє,
Коли ми зникнем,
Не забувати
Риси мого лиця.

А мама каже пізно, гуляти буде холодно
А юність, як вода крізь сито протекла
І я не пожалів, сотні помилок не вирок
Бере радість, Богом мені дана ще доба

Ще поки молоді то кохання мої ліки
Від ліків залежних тих, ніби доза моя
Також розтопилася від мого би тепла
Ми з тобою вдіті, одяг почуття

Сьогодні я знову проспала...
В під’їзді
Дим сусідських цигарок.
Замість сніданку — нотації мами.
«Мам, я запізнююсь на урок!»
Я часто ненавиджу школу,
Та більше за все я боюсь забуття,
Бо, пізно чи рано,
Всі люди стануть
Випускниками школи життя.